Пусть ад разводит свои костры. Но сначала мы заставим этот мир содрогнуться.
люди
з таким витончено-зім'ятим волоссям
очима схожими на зів'лу траву
такою вишукано-неідеальною шкірою
і терпким голосом
ніжно-блакитними венами
з такими лопатками, схожими на рудименти крил
що користуються парфумами з амброю і імбирем, чий одяг пахне димом цигарок і попелищ, а губи - зацукрованою вишнею
що пишуть вірші на сірникових коробках
що можуть просто вийти з дому
і повернутись через двадцять років так, немов щойно виходили за хлібом
глухі, що складають пісні
сліпці, що малюють картини
трохи схожі на Ісуса і трохи на Курта Кобейна
такі люди, що немов зійшли з середньовічного словника
трохи сумніші
що носять в одному рукаві беладону, в іншому - лезо
зовсім спокійні
немов з чорно-білого кіно
з берлінського неба 61-го
люди
що носять твій одяг
одного разу вриваються в твоє життя
разом з північним вітром
залишають на твоїх подушках пір'я своїх метафізичних крил
б'ють твої дзеркала і рвуть фотокартки
призначають побачення: у твоєму сні в ніч на Благовіщення
зовсім неписьменні і непристосовані до цього світу за межами своєї небесної резерваціїї
починають з'являтися і зникати у твоєму житті
і ти віриш у них, як у спасіння своєї душі
таких людей не можна викинути
просто виставити за двері
вони самі йдуть коли схочуть
таких людей не можна не кохати
як не можна не жаліти обпатраних янголів
мертвих дітей
спалені гримуари
таких не можна не кохати
як не можна не боятись темної глибокої води у них всередині

@темы: мои стихи